Oleg Dmitrovich Jefimenko
Творець здатний закарбувати вир повсякденних переживань у якому радощі й прикрощі, зазвичай швидкоплинні, перетворюються на дорогоцінну сутність, що раптом виправдовує хаотичне існування. Для спостерігача Мистецтво видається способом побачити речі новим і свіжим поглядом, що безпосередньо залежить від наших власних здібностей до інтерпретації, кидає виклик і збирає емоції та спогади у щось значуще.
Гола реальність може не дбати про смисл, не мати значення та часто, всупереч нашим слабким спробам, бути вередливою, мінливою й такою, що не узгоджується з нашими планами. Певно тому, незважаючи на неймовірну складність і красу, ми не поспішаємо вважати природні явища мистецтвом.
Подивіться уважно на цю роботу. Її збалансованість, симетрична гармонія та краса ґрунтуються на оригінальності композиції – енергійній і водночас заспокійливій, хаотичній і водночас вишуканій. Художники віднесли б її до абстрактного експресіонізму, але вченому було б ясно, що це магнітне поле. Насправді, ця робота не була намальована; вона є результатом діалогу між природою та розумом.
Розглядаючи цей твір, згадайте суворі закони природи, непохитність фізики та реальність у її первісному вигляді, безжальному та незмінному. Тепер подумайте про тих, хто ставив цей експеримент, взаємодіючи з силами всесвіту, розкриваючи його можливості, та, водночас, існуючи в ньому. Захоплюючись цією роботою, подумайте, що ми є синами та доньками Великого вибуху, потоком зоряних частинок, всесвітами, досить складними для того, щоб захоплюватися складністю Всесвіту.
Невже ми щойно створили художню реальність? Це дивовижне поєднання природного та рукотворного легко зникає під впливом повсякденного життя. Ми використовуємо магніти як прикрасу для холодильника не відчуваючи найменшого захоплення. Звичайно, не будучи науковцем, важко бачити вдалечінь. Я нічого не знаю про магнетизм, але я відчув тяжіння.
Тяжіння – це ще одне природне, безжальне й жорстоке явище природи. Часто воно приводить нас у рух, нищить або змушує нас обожнювати його загадковий вплив; у той же час ми щосили намагаємося розкрити, зрозуміти його та, на відміну від інших законів природи, глибоко захоплюємося ним. Тяжіння, як мистецтво, а не як магніти на холодильнику, є особливим способом надання сенсу, оскільки ставить нас на обидва полюси художнього діалогу. Ми стаємо Творцями, удосконалюючи свої дії стосовно того, що привертає нас; випробування та радості раптово починають набувати сенсу в загальній картині. Ми також стаємо Спостерігачами, набуваючи нових поглядів, які ми хочемо отримати та виростити як свої власні. У цьому стані діалогу все є випадковим збігом, оскільки в хаосі природи ми споглядаємо сенс.
Можливо, саме тому в силовому полі тяжіння так легко насолоджуватися маленькими візерунками природнього світу й уважати їх мистецтвом: прозорі хвилі, що відбивають захід сонця, прекрасне пір'я, блукаюче між дюнами, або пісня забутого на плиті чайника. Наш стан розуму є станом художнього споглядання, який шукає сенс, виходячи з картини, фільму або пісні, й створює історію, яку ми пишемо всередині себе.