Anthony van Dyck
У контексті мистецької кар’єри Антоніса ван Дейка показовим є те, що однією з його ранніх робіт є автопортрет. Чотирнадцятирічний чи п’ятнадцятирічний хлопець, який певно щойно закінчив навчання живопису, але попереду мав ще чотири роки до отримання титулу майстра від Гільдії Святого Луки, уже проявляє сміливість, в якій немає нічого хлоп'ячого. Натомість, цей автопортрет демонструє ту саму впевненість у власних здібностях, яка буде характеризувати пізніші автопортрети ван Дейка, починаючи з 1624 року.
В густому шарі фарби на світлих ділянках чола та очей, впевнених мазках, якими намальовано руде, скуйовджене волосся, ще не проявляється витонченість його пізніших робіт, на які вплинув Тиціан, але тут вже помітно дивовижну впевненість, особливо в одному, швидкому мазку з краю коміра.
Цим автопортретом розпочинається вражаюча серії самодосліджень ван Дейка, які починаючи з 1620 року виконувалися дедалі швидше: ван Дейк як мандрівник-поліглот, який відвідав Італію, подібно до Рубенса, і мав трансформуючу зустріч з мистецтвом Тиціан; потім як primus inter pares ("перший серед рівних") у колекції портретів відомих людей свого часу, де він зображує себе на офорті; і як придворний на автопортреті з соняшником, алегорія непохитної відданості ван Дейка королю Карлу I. Він служив як "The principalle paynter in regular to their elagoties", тобто як придворний художник на службі англійської королівської пари Карла I та Генрієтти Марії з 1632 року до ранньої смерті.
Автопортрет 1613-1614 років вже містить багато важливих характеристик особистості Ван Дейка, а також деякі його стилістичні риси. Чи був Ван Дейк вундеркіндом? Відповідь на це запитання безперечно має бути ствердною.
Ми представляємо сьогоднішню картину завдяки Академії образотворчих мистецтв у Відні. :)