Перекупка з апельсинами

Серед небагатьох картин польського художника Олександра Геримського, якими він сам щиро захоплювався, виділяється "Перекупка з апельсинами". Незважаючи на схильність до різкої самокритики, він висловив нехарактерне для себе задоволення цією роботою в листі до свого друга Проспера Дзеконьського:

"Перекупка"… можливо, була моєю найкращою картиною (…), шалено яскравою та кольоровою. Можливо, я перебільшую, але в будь-якому випадку, якщо я колись повернуся до серйозного живопису, то це будуть великі та середні фігури — пейзажів на мене вистачить".

Картина вражає неймовірною реалістичністю. Тонкі деталі, з якими зображено обличчя жінки, передають виснаження, смирення та тягар бідності. Геримський рідко наважувався на портрети, тому "Перекупка з апельсинами" стала винятковою роботою серед його міських пейзажів того часу, де люди часто відігравали другорядну роль. Особливо захоплює здатність митця вловлювати чисті емоції. У той час він сам переживав фінансову скруту і відчував, що його не розуміють на батьківщині. Мистецькі кола Варшави критикували його за те, що він зображував буденні сюжети замість того, щоб надихатись історичними подіями.

Бурхливу історію, яку пережила "Перекупка з апельсинами" під час війни, неможливо не відмітити. В 1928 році її придбав Національний музей у Варшаві, на початку Другої світової війни картину зберігали в музейному сховищі. Під час Варшавського повстання директор музею Станіслав Лоренц побачив скриню з полотном, але після повернення до зруйнованого міста в січні 1945 року, картини він не знайшов - вона зникла разом із півмільйоном інших шедеврів, вивезених з Польщі під час війни. Картина вважалась навіки втраченою, але в 2010 році вона несподівано знову з’являється в аукціонному домі в Букстехуде поблизу Гамбурга. Її впізнали за довоєнними фотографіями з колекції NMW та повернули завдяки зусиллям Міністерства культури та національної спадщини Польщі. Після тривалого процесу консервації "Перекупка з апельсинами" повернулась до Національного музею у Варшаві, де вона залишається родзинкою Галереї мистецтва 19-го століття.